Настроєний життям як скрипка Методико-бібліографічні матеріали [2007] До 135-річчя від дня народження Б. Лепкого Додатки:
„Колисав мою колиску 9 листопада виповнюється 135 років від дня народження Б.С.Лепкого, українського письменника, історика літератури, громадсько – культурного діяча, художника. Творчість письменника протягом десятиліть займала одне з провідних місць у розвитку української літератури на західноукраїнських землях, багато в чому визначаючи її рівень: поруч з творчістю Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Михайла Яцківа, Петра Карманського, Василя Пачовського, Осипа Турянського, Катрі Гриневичевої... Богдан Лепкий - видатне явище в українській літературі, постать першорядної ваги і непересічного таланту. Він належав до прогресивного кола діячів української культури, гостро усвідомлював соціальні й національні проблеми українського народу, Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, публіцист і критик, педагог, збирач народної творчості і її популяризатор - він вніс вагомий вклад у розвиток усіх цих галузей української культури. Для ознайомлення зарубіжного читача з українською літературою Богдан Лепкий перекладає і видає твори Т.Шевченка, І.Франка, Ю.Федьковича, М.Коцюбинського польською та німецькою мовами. Перекладає також класиків світової літератури - Гейне, Гоголя, Конопніцької, Короленка, Лермонтова, Пушкіна, Шеллі - рідною мовою. За кількістю написаного Б.Лепкий поступається в українській літературі тільки І.Франкові. Загалом його творча спадщина – понад 80 власних книг, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті літературного і мистецького спрямування, рецензії, опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках; він упорядник і видавець 62 томів творів української класики з дослідженнями, примітками, коментарями. Не можна обминути літературознавчих досліджень Богдана Лепкого. Мабуть, нема такої сторінки історії нашої літератури, яка опинилася б поза його увагою, починаючи від обрядових пісень українського фольклору та "Слова о полку Ігоревім", до творчості його сучасників. Його перу належать двотомний "Начерк історії української літератури" (І909, 1912), дослідження про І.Котляревського, Т.Шевченка, М.Шашкевича, Марка Вовчка, Ю.Федьковича, І. Франка. Цікаві його нариси і статті польською мовою про творчість М.Старицького, Л.Глібова, М.Римського, П.Тичини, Е.Плужника, М.Драй-Хмари та інших письменників. В 1941 році письменник видає короткий огляд української літератури "Наше письменство". Як художник Б.Лепкий залишив автопортрети, портрети дружини, дітей, сестри; А.Чайковського, І.Богуна, та інших письменників; ілюстрації до народних пісень, казок, творів Т.Шевченка та інших українських авторів. Він автор спогадів про українських та польських художників, культурно – мистецьке життя в Галичині кінця XIX- початку XX ст. Письменник багато років прожив на чужині ,але ніколи не поривав з рідним краєм, все життя проніс у своєму серці велику і ніжну любов до рідного народу, його історії і культури. Ще з дитячих років йому боліло народне горе. Сьогодні українському письменникові Богданові Лепкому знову повертається його чесне ім’я, а українській літературі – його твори, повертаються після довгого і несправедливого замовчування; навіть знана по всіх усюдах, де живуть українці його пісня “Чуєш, брате мій”, що постала до його вірша “Журавлі”, публікувалася без імені автора як народна. Творчість Б.Лепкого тривала майже півстоліття, на яке припали складні і драматичні події та суспільно-політичні процеси. Органічно вписана в процес розвитку української літератури від початку ХХ століття, що розгортався, з одного боку, під впливом традицій української класики під опікою І.Франка, а з другого – новітніх західноєвропейських літературних течій. Без творчості Богдана Лепкого українська література буде неповною, збідненою, як і без творчості багатьох його сучасників, що були штучно викреслені з нашої духовної спадщини. Таке довге табу завдало непоправної шкоди нашій культурі, сумні наслідки його ще довго даватимуть про себе знати. Адже кілька поколінь росло духовно збідненими. А з другого боку, не так легко сьогодні відновлювати справжню картину літературного процесу минулих десятиліть, здеформовану і спотворену вульгарно - соціологічними догмами. Останнім часом про Лепкого з’явилося кілька статей, опубліковано добірки віршів, але знайомство з багатющою творчою спадщиною у жанрах поезії, прози, літературознавства – ще попереду; попереду знайомство з життям письменника, сповненим драматизму, оскільки жив він у складну і драматичну епоху. Звідки походить письменник, хто його батьки, де навчався, працював, публікував свої твори? Це вперше відкриває для себе не тільки сучасний читач, а й дослідник, бо хоч про життя Б.Лепкого колись буде написано немало, але все це міститься у виданнях до недавні майже недоступних. Відзначаючи 135-річчя від дня народження Богдана Лепкого, яке минає в листопаді 2007 року, радимо організувати в бібліотеках книжкові виставки, літературно-музичні вечори, читацькі конференції, обговорення творів Б.Лепкого за такими назвами:
Додаток 1. " Із забуття - в безсмертя" Книжкова виставка Розділ 1."І в мене був свій рідний край" "
О краю мій! Свята руїно, Розділ 2."Настроєний життям як скрипка" "
„Життя, мов скрипку музикант, Розділ 3."Богдан Лепкий як громадянин" "
Неси в душі свою найкращу думу,
Додаток 2. "Повернення Україні Богдана Лепкого" Літературний вечір "
Із забуття - в безсмертя
Воскресне, встане Україна!
Тільки не тратьте, браття, віри, Тільки не будьте маловіри
Тільки не будьте, як бур’ян,
Хто ступить - той йому і пан
А стійте твердо, як скала...
"
Ведучий1. Народився Богдан Лепкий 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькому, неподалік від с. Крегулець, що належало тоді до Чортківського повіту на Тернопільщині. В родині Лепких панував культ книги, витав дух любові до історії рідного краю, до знедоленого народу. Батько майбутнього письменника, Сильвестр Лепкий, був сільським священиком, гуманною, високоосвіченою людиною, мав поетичний дар, писав ліричні вірші під псевдонімом Марко Мурава. Мати, Домна Глібовецька, теж відзначалася вихованістю і високою культурою, була закоханою в народну пісню, гарно співала і грала на гітарі. Читець:
Згадки з дитячих ранніх літ, Ведучий2. Богдан ще малим опанував гру на скрипці, чудово співав, знав безліч народних пісень. Але перевагу віддав малярству, де також проявив неабиякі здібності. Спочатку вчився в талановитого художника Юліана Панкевича, а згодом – у Празькій академії мистецтв. Це був момент, коли юнак опинився на роздоріжжі і не знав, чому віддати перевагу: літературі чи образотворчому мистецтву. Правильно допоміг зорієнтуватися свояк, письменник Андрій Чайковський. Ще хлопцем Богдан Лепкий проявляв ненаситну цікавість, допитливість, міг до ранку слухати розповіді старих людей, захоплювався фольклором, легендами, віруваннями, обрядами. Усе почуте, пізнане згодом стало тим бездонним джерелом, яке упродовж усього життя живило його душу. Читець:
Не від шкільних лавок я набрався гадок Ведучий1. Після закінчення гімназії Богдан Лепкий вступив до Академії мистецтв у Відні. Але відчувши, що розминувся зі своїм справжнім покликанням - почав відвідувати лекції у Віденському університеті. Згодом переходить до Львівського університету. На ті часи припадає активна літературна діяльність Б.Лепкого. Він пише поезії, оповідання, перекладає. Зустріч з Іваном Франком залишила глибокий слід у душі молодого поета. У родині Лепких частим гостем був письменник Андрій Чайковський, який теж мав вплив на формування письменника. Перші поезії, які збереглися, датовані 1891 роком, це -"Ідилія" і "Сонет". Друкувався поет часто, переважно на сторінках львівських часописів "Зоря" і "Діло". Читець:
Ліси дрімучі, тихі, сумовиті, Ведучий2. Під час навчання у Львові Богдан Лепкий знайомиться з багатьма діячами української і польської культури, зокрема Школою Вороним, Олександром Мишугою, Соломією Крушельницькою, Філаретом Колессою, Юліаном Панкевичем, Іваном Туше. Проте найбільший вплив на нього мав Іван Франко, в особі якого Богдан Лепкий мав щирого друга і мудрого порадника. Борис Лепкий написав нарис – спогад про Франка, сповнений глибокої поваги до свого великого сучасника і вчителя. Ведучий1. Після закінчення Львівського університету /1895/ Богдан Лепкий працював у рідній гімназії в Бережанах, де викладав українську та німецьку мови і літератури. Тут він пише низку віршів, оповідань, п’єсу "За хлібом", яку пізніше поставив театр "Руської бесіди" у Львові. Але Богдану Лепкому, його таланту в Бережанах було тісно. Ведучий2. На початку І899 року Ягеллонський університет, що у Кракові, запросив Богдана Лепкого на роботу і запропонував йому викладати українську мову і літературу. Запрошення було прийняте з радістю. Відтепер з Краковом було пов’язане все творче життя письменника. Ведучий1. Молодий український літератор швидко заприязнився не тільки з викладачами університету, а й з польськими письменниками, літературною організацією "Молода Польща". Він не почував себе відірваним від українського культурного життя. В університеті українська громада була досить чисельна. Викладачі, студенти - близько 40 осіб - збирались вечорами в читальні "Просвіта", а згодом квартира Б.Лепкого стала привітним місцем зустрічі української інтелігенції і студентства. В Кракові одна за одною виходять книжки його оповідань: "З села", "Щаслива година", "В глухім куті", "По дорозі життя", збірки віршів: "Стрічки", "Листки падуть", "Осінь", "На чужині", "3 глибин душі", "Для ідеї" та інші. Читець:
Розривалося серце моє, Ведучий2. Життя Б. Лепкого тісно пов’язано і з Коломиєю. Письменник неодноразово навідувався сюди до свого родича Миколи Лепкого, священика і катехита в Коломийській гімназії. В його домі знайшов своє велике і омріяне, гірко вистраждане щастя молодий Богдан . Побачив там по довгих роках вже дорослою свою стриєчну сестру Олександру, яку дома Лєндою звали. Побачив – і опинився в довічному полоні її бездонних синіх очей, ніжних і суворих, добрих і недосяжних... Скільки труднощів і заборон потрібно було перебороти, щоб не вбити того великого кохання! Але волів краще померти, аніж зректися його! Весілля відбулося 1897р.; у них народилося троє дітей. Ведучий1. У Коломиї письменник виступав 16 березня 1907р. на Шевченківському вечорі. Тут були видані його твори, зокрема збірка “Осінь” (1902), праці “Начерки історії української літератури” (1909,1913), “Маркіян Шашкевич” (1913). Богдан Лепкий сприяв у виданні першої збірки поезій коломийського адвоката Мелетія Качури “Без керма” (Краків, 1910). Великий подільський письменник підтримував дружні стосунки з багатьма літературними діячами нашого краю: С.Яричевським, Я.Весоловським, М.Яцківим, А. Крушельницьким, А. Чайковським, які працювали у Коломиї. Та найтісніші творчі взаємини єднали Б. Лепкого з Василем Стефаником. Обох письменників пов’язувала не тільки щира і глибока дружба, але й спільна мета – самовіддане служіння рідному народові. Богдан Лепкий значною мірою доклався до популяризації творчості автора “Новини” не тільки серед українських, але й зарубіжних читачів. Його перу належить одне з перших досліджень про В. Стефаника. Збереглася світлина 20-хр.р., на якій бачимо Б. Лепкого серед письменників К. Малицької, В. Стефаника та Марка Черемшини. Ведучий2. Богдан Лепкий - активний учасник громадського життя. Він пише публіцистичні статті, виступає на вечорах, присвячених видатним діячам української культури - Т.Шевченкові, І.Франкові, М.Лисенкові, М.Шашкевичу. Читець:
Умер поет. Далеко на Півночі, Ведучий1. Мирне життя і працю Богдана Лепкого порушила перша світова війна. Восени 1915 року його мобілізують. Військова служба проходить в Австрії, Угорщині, Німеччині. Після служби в армії поет повертається в рідні краї, на Тернопільщину. Тут він побачив руїни, злидні, людське горе, нестійку політичну ситуацію. Тому в 1920 році письменник виїздить до Берліна, де займається літературною діяльністю, видає цілу бібліотеку творів української класики. Читець:
Чи знаєш край, де кров, як море, ллється, Ведучий2. З 1925 року Богдан Лепкий знову в Кракові, на посаді професора Ягеллонського університету. Знову розгортається його творча праця і видавнича діяльність. В поезії і прозі Богдана Лепкого немає революційних гасел, закликів до бою, його поезія - споглядальна, але як чесний художник він вважав своїм громадянським обов'язком розповісти про народний біль", як про свій біль, бути Читець:
Там, де людське горе, Ведучий1. В прозі, як і в поезії, життя настроювало душу письменника. Він бачив селянина пригнобленого соціально і приниженого національно. Оскільки життя було сумним, то сумні й історії, які він розповідає. Творчість Б.Лепкого повита сумом, тугою, співчуттям до страдницької долі селянина. Навіть у юнацьких віршах поета улюблена його пора року - осінь. Сум і туга - це домінанта творчості Б.Лепкого. Але ця туга за волею, за колишньою славою, які повинні відродитися. Така туга має оптимістичний, життєствердний характер. Вона споріднена з тугою народної пісні й душ, яка не присипляє, а збуджує волю і прагнення до дії. Читець:
Там лан – як полонина, Ведучий2. Пізніше в поезії Богдана Лепкого появляються публіцистичні інтонації, заклики "Ударте в дзвін", письменник передчуває наближений бурі. В ньому постійно ведуть між собою діалог "голос зневіри" і "голос надії". Перший голос застерігає від руїн і пролиття крові, другий - кличе слухати дух волі, голос сурм... І все-таки письменник не народився борцем, а співцем. Коли стихією творчої натури І.Франка була боротьба, то стихією Б.Лепкого була естетична насолода від процесу творення. Ведучий1. В 20-30 роки письменник виступає переважно в жанрі історичної прози. Немалий успіх випав на долю історичних повістей "Вадим" /1930/, "Кутіж" / 1931/ та оповідання "Каяла" /1935/. Найбільший інтерес у читачів і критики викликав роман-трилогія "Мазепа", який був новим політичним кроком уперед в галузі історичної прози Б.Лепкого. Ведучий2. В 1922р. Лепкий переклав “Слово о полку Ігоревим” на українську і польську мови, опублікував М.Коцюбинського і Т.Шевченка на польській мові. Богдан Лепкий неодноразово приїжджав до Станиславова, був у дружніх сосунках з композитором Денисом Січинським, який написав музику на його слова “Розжалобилася душа”. Читець: Звучить пісня „Розжалобилася душа”, музика Д.Січинського, слова Б.Лепкого. Ведучий1. Побував письменник і в місті Станиславі, під час свого 60-річчя, яке відбулося 18 березня 1933р. в залі українського “Сокола”. Вже тепер, на згадку про перебування видатного письменника в місті Станиславі його іменем названа колишня вулиця Леніна. З нагоди 120-річного ювілею Богдана Лепкого в Івано-Франківську встановлено меморіальну дошку з барельєфним зображенням письменника. Ведучий2. Люча – село Косівського району. Тут народився Юліан Геник (20.06.1906 – 16.11.1952) – відомий мовознавець, декламатор, який працював в університеті Кракова і Торонто. Він зі студентів Ягеллонського університету був найближчим приятелем Б. Лепкого. У 30-х р.р. Ю. Геник жив у своєї тітки в Нижньому Березові, де в нього гостювали під час вакацій професори Краківського університету Б. Лепкий , І Зілинський, В. Кубійович, письменники Б. І. Антонович, В Стефаник. Б. Лепкий високо цінував Ю. Геника як найвизначнішого митця живого слова, неперевершеного декламатора творів І. Франка та В. Стефаника. У свою чергу Ю. Геник написав статтю – спогад “ Богдан Лепкий – професор університету”. З неї довідуємося, що письменник читав лекції з пам’яті, без допомоги будь-яких записок; що був дуже уважним і вибачливим до своїх слухачів, умів збудити в них любов до свого предмету і цим самим переконати їх у цінності української літератури. Ведучий1. На основі враження від поїздок у гори Лепкий написав оповідання “Сокільське” та цикл віршів “В Розтоках”. Письменник згадував: “Сокільське, яке так любив Федькович, зробило на мене сильне враження, як жодна гора в світі. Під Сокільним написав я тоді вірш “Гей, чудові наші гори”. Між Тюдевом і Розтоками напала нас буря. Я скрився перед нею до гостинного дому О. Кобилянської і там написав тої самої днини образок “Під Сокільним”. В О.Кобилянської перебував я кілька днів і звідти ходив у гори аж у Довгополе до О. Попеля. З О.Попелем їздив я на Грамітне, славне своєю грізною, героїчною красою. До Розток навідувався я з тої пори кожного року, хоч не короткий час, і вона так і осталась в моїй уяві, як якась зачарована країна краси...” Читець:
Гей, чудові наші гори! Ведучий2. Б. Лепкий бував проїздом в Устерінах, Ясинові, Верховині, Ворохті, Криворівні, яка була улюбленим місцем відпочинку і творчих зустрічей багатьох прогресивних діячів української культури. Зустрічі у Криворівні давали їм можливість обговорювати і вирішувати ряд актуальних питань, що стосувалися культурно-освітнього життя в Україні. Ведучий1. Богдан Лепкий про свої подорожі Гуцульщиною згадував так: “Не тямлю котрого року вибрався я на прогулку на Чорногору з В. Івасюком і Ф. Колесою. Ми йшли проліском ціле пополуднє, ввечері о 9 годині стали під Чорногорою, і тут нас заскочила гірська сльота. Кілька днів довелось нам пересидіти в колибі на гуцульських харчах. Ввечері, як дощ трохи устав, тягнув доглядач колиби дві здорові ялиці, роздував ватру, ми грілися, а він оповідав нам свої гірські пригоди. Під тим враженням я написав вірш “Ялиця”. Про побут в горах Б. Лепкого в 1906р. засвідчує його автограф на поштовій листівці “Микуличин. Дорога до Татарова”. Читець:
Гей, ялице стара, розкажи ти мені, Ведучий2. Б.Лепкий неодноразово відвідував це місто. Тут він обстежував пам’ятки старовини, слухав розповіді про Роксолану. Як автор історичних творів, письменник детально знайомився з пам’ятками архітектури міста, оглядав земельні вали, кам’яну церкву Різдва Богородиці (XIV ст.), дерев’яну церкву Святого Духа (1644 – 1645 рр.) з монументальним мистецьким іконостасом (1650 р.), готично - ренесансів костьол (1666 р.). Про це свідчить знайдений учителем Рогатинської школи М. Воробцем рідкісний фотознімок Б. Лепкого біля образу Архангела Михаїла з рогатинської церкви Святого Духа (1930). Цей образ був написаний на дияконських дверях. Ведучий1. Свої враження від перебування курорті в Черчі Б.Лепкий описав у статті “Черче”, що була опублікована в газеті “Діло” від 1 вересня 1932 року, та в мемуарних записах “Заки вдарили громи” (“Краківські вісті”, червень – липень 1941 року). Жителі села Черче згадують, що Б.Лепкий був дуже скромною і ввічливою людиною. Про зустрічах зі знайомими чи незнайомими першим знімав капелюха, любив тишу спокій. Дуже кохався у квітах - влітку біля “Богданівки” цвів цілий квітник. Любив уставати рано та йшов до своїх квітів і розмовляв з ними, як із живими. Потім сідав на лавці і починав писати. Ведучий2. Перша стаття, писана під впливом справжніх вражень, вся пройнята духом емоційного піднесення, захоплення світлим настроєм і душевним спокоєм. Опис мальовничого довкілля чергується з розгорнутою характеристикою черченського санаторію, а вся розповідь зіткана з емоційних вражень автора. Ведучий1. Спогади “Заки вдарили громи” були написані Б. Лепким у Кракові і за своїм характером суттєво відрізняються від першої статті. Це психологічні роздуми автора про вересневі події 1939 р.; коли людство опинилось на грані нової світової війни. Звичайний уклад життя курортників порушився: колишнє емоційне піднесення змінилося душевними переживаннями, радість – зажурою і неспокоєм, тиха і спокійна атмосфера – тривожними очікуванням лиха. Незабаром після переходу більшовиками кордону Б. Лепкий разом із братом Левком таємно покинули Черче. Ведучий2. Із початком війни Лепкі виїхали в Карпати, думаючи, що до гір війна не дійде. Та незабаром вони переконалися, що помилилися. Перед наступом російської армії письменник із сім’єю та іншими біженцями покинув Яремче і через Угорщину дістався до Відня. Ведучий1. Останні роки життя Богдана Лепкого видалися тяжкими, бо припали на час фашистської окупації Польщі. Старий, хворий письменник не тільки втратив місце в університеті, а й зазнав переслідувань. Це наблизило його кінець. Помер Лепкий у 1941році, похований у Кракові на Роковецькому кладовищі. Як найближчий приятель Б. Лепкого, Ю. Геник виголосив на його похороні 23 липня 1941р. у Кракові зворушливе до сліз прощальне слово: “...Ховаємо справжню людину, великого учителя, апостола, що голосив і навчав. Мав нечуваний дар живого слова, умів захопити, пірвати, дібратися цим словом – як добрим плугом – до самого коріння душі. Сіяв там свої слова. Росли вони, як золота пшениця, нам на пожиток, а йому на втіху”. У 1972 році на його могилі встановлено барельєф. Ведучий2. Нашого читача ще чекає ознайомлення з творчістю Богдана Лепкого в повному її обсязі, нашу літературознавчу науку - осмислення його багатогранної творчості на тлі літературного процесу його епохи, сповненої складних історичних процесів і важких випробувань. Він хотів бачити молоде покоління фізично здоровим, духовно багатим, національно свідомим. Письменник розумів душу читача, який відкриває для себе світ через його твори, прагнув допомогти йому пізнати, що таке добро, правда, справедливість, намагався прищепити людям пошану до праці , повагу до людей, якої б нації вони не були, виростити в їхніх душах глибокі почуття любові до України. Ведучий1 Починав він у кінці ХІХ століття, під опікою І. Франка, а в надвечірню годину його привітав молодий Б.-І. Антонович віршем, що закінчується рядками: Читець:
Похилився поет над минулим, Ведучий2. Ці слова можна повторити й сьогодні, коли творчість Богдана Лепкого знову приходить до нас, коли письменнику повернуто його чесне ім’я. Його могила у Кракові не стала місцем паломництва, як є це в цивілізованому світі. Ніколи на неї не покладали квіти делегації з України. Навіть найбільш відважні не зважувались відкрито приходити сюди, на оцю тиху місцину Раковецького кладовища, де на варті вічного спокою великого українського письменника стала чужа береза і чужа смерека. Тільки уява може домалювати собі цю забуту могилу: налітає вітер і шумить верховіттям та пролітають над нею шнурком журавлі. Туди, у чужину – з рідних країв та навесні назад. Додому. Його еміграція триває по смерті. Читець:
Видиш, брате мій, товаришу мій, Ведучий1. Чи колись журавлі, що пролетять над його могилою, покличуть і його додому? Чи оте сонце, якому так важко пробитись крізь чуже віття, колись таки прорветься, аби зігріти сірий надгробок його могили, наповнити усе навколо теплом і створити ту рідкісну хвилю в житті людини аби впасти на коліна і повторити його молитву Всевишньому: “Сонце, ти Боже всевидюще око! Не ховайся перед нами грішними за хмари! Осіни ці поля , луги і левади, випий сльози і висуши кров винну і невинну , що, мов пісня розлилась широко. Дай силу ланам нашим, щоб вони покрились збіжжям, лавою густою на пожиток людям і худобі. Осіни голови мужів і жінок, братів і сестер наших, зазирни їх очі і серце глибоко, щоб вони прозріли і пізнали, яка безплідна ненависть і розор. А, побачивши, яка гарна і благодатна ця Батьківщина наша, щоб полюбити її силами й усіма мислями своїми та щоб постояти за її волю, цілість і незайманість від роду до роду. Читець: Звучить пісня на слова Б.Лепкого "Чуєш, брате мій" /"Журавлі"/.
Додаток 3. "Мазепа – зрадник, чи великий син українського народу?" Враховуючи великий інтерес української громадськості до нової, справедливої оцінки видатного політичного діяча української історії гетьмана Івана Мазепи, рекомендуємо провісти читацьку конференцію за книгою Б.Лепкого "Мазепа". Примірний план конференції:
Список літератури:
Бібліографія
|