Українська державна символіка. Випуск ІІ. Нащадки святої Трійці Методико-бібліографічні матеріали [2007] До 15-ої річниці затвердження Верховною Радою Тризуба як малого герба України Додатки:
Мета видання – ознайомити читачів із національними та державними символами України, формувати орієнтири на загальнолюдські цінності; збагатити і поглибити знання з історії України, пробуджувати почуття національної гордості й любові до своєї держави, свого народу, історії, розуміння причетності до всіх подій, які відбуваються в Україні; виховувати переконаність у нетлінності духовних скарбів народу, глибоку повагу до батьків, землі-годувальниці, до минулого і сьогодення рідної України. “Ніхто нам не збудує держави, Ні, не згине Україна
У нашого народу глибоке й тисячолітнє коріння. Українці, як і інші народи, пройшли довгий шлях розвитку, що позначилося на всіх сферах життя – культурі, побуті, мові. Ми можемо пишатися своєю древньою величною історією. Важливою подією нашої історії став день 28 червня 1996 року – день прийняття Конституції незалежною державою Україною. Згідно з Конституцією державними символами України є: Державний прапор України, Державний герб України, Державний гімн України. Великий Державний герб України встановлюється з урахуванням малого Державного герба України як його головного елемента та герба Війська Запорізького. Головним елементом великого Державного герба України є знак княжої держави Володимира Великого – тризуб (малий Державний герб України). Герб – емблема, особливий спадковий знак, укладене відповідно до законів геральдики поєднання фігур та предметів, що мають символічне значення і виражають певну історичну традицію. Існують такі основні групи гербів: 1) державні, 2) земельні (історичних земель, провінцій, губерній, областей), 3) міські, 4) корпоративні (ремісничих цехів, церковних братств), 5) родові. Їх зображали на прапорах, монетах, рицарських обладунках та зброї, посуді, будівлях, рукописних і друкованих книгах та на ін. Найдавнішим прообразом герба були тотемічні зображення тварин і покровителів племені чи роду в епоху родового ладу. Їхні зародки спостерігаємо в численних символічних фігурах, родових знаках власності („знамені”, „рубежі”, „мітки” – у слов’ян, тамги – у тюркських племен). Виникнення гербів, як родових спадкових символів, характерних своєю однорідністю, з властивими лише їм елементами, розташованими у певному порядку, належить до 11-12 ст. – епохи хрестових походів. Герби родів затверджувались або надавалися спеціальним рішенням державної влади. Атрибутами повного герба є: щит, шолом, намет, корона, нашоломник, щитотримачі, мантія, девіз (коротке речення з гаслом роду). Головна частина – щит із зображенням на ньому – називається емблемою, клейнодом або титулом. На українських землях слов’яни використовували різні символічні знаки ще в епоху родоплемінного ладу. Ними були квадрат, ромб, коло, зірки, півмісяць, геральдичні звірі та птахи – однороги, орли. В період розкладу родового ладу вони перетворюються у сімейні та особисті знаки власності, які широко використовувалися для таврування худоби, різних знарядь праці, бортних дерев. Після утворення Київської держави правлячий княжий рід Рюриковичів користувався знаком власності у вигляді дво-, а згодом тризубця, який незабаром став і державним гербом. Після включення українських земель до складу Польщі широкого поширення набуло використання гербів окремих шляхетських родів, що мали глибоке давньоруське коріння (кн. Острозькі, Корецькі, Вишневецькі та ін.). Тоді ж були офіційно утверджені історичні герби окремих історичних земель, наприклад, Галичини (Львівської землі Руського воєводства) – золотий лев, що спирається на скелю на голубому тлі. Широко розповсюдженими стали й міські герби, що використовувалися на міських печатках, прапорах. Утворене 1572 року реєстрове козацьке військо також одержало свою гербову символіку – зображення лицаря-козака з самопалом, яке часто використовувалося на печатках реєстрового козацького війська, Запорізької Січі та українських гетьманів: після відновлення української національної державності з середини 17 ст. до середини 18 ст. Тризуб (Тридент або триадент) – геральдичний знак київських князів династії Рюриковичів. З 1992 року – малий Державний герб України. Про походження та значення тризуба (символ державної влади, релігійна чи військова емблема, геральдичний знак, герб, монограма, геометричний орнамент тощо) існують різні гіпотези. З давніх часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду, оберіг. Проблему походження тризуба досліджували історики, зокрема М.Грушевський, М.Таубе та ін. Стилізовані зображення тризуба виявлено в культурах давніх цивілізацій Індії, Греції, Риму. Існує близько 40 тлумачень цього символу. Серед них – зображення атакуючого сокола, ворона, верхів’я скіпетра, панікадила, дволезої сокири, якоря, рибальського знаряддя, шифрованих монограм, зокрема „василевс” (цар) та ін. Вважається також, що тризуб символізує триєдність світу, поєднання Божественного, Батьківського й Материнського – священних начал, трьох природних стихій – повітря, води й землі. Дослідники так пояснюють колір тризуба: жовтий – золотий колір – це колір небесних світил, колір Сонця, сонячного проміння, без якого неможливе існування життя. Є версії норманського походження тризуба. Найдавніші археологічні знахідки із зображенням тризуба на українських теренах датовані 1ст. н. е. У ті часи тризуб міг бути знаком влади, символом місцевого племені. Зображення тризуба було серед іменних знаків царів Боспорської держави. Знак тризуба присутній на археологічних знахідках Перещепинського (Полтавщина) та Мартинівського (Київщина) городищ, датованих 6 – 8 ст. З 10 ст. тризуб відомий як великокнязівський знак Київської держави – як двозуб зустрічається на печатці Святослава Ігоровича, на золотих і срібних монетах Володимира Святославича . На них бачимо з одного боку зображення князя, а з іншого – тризуб і напис: „Володимир на столі, а це його срібло”. Згодом тризуб став спадковим геральдичним знаменом Святополка І Окаянного , Ярослава Мудрого і його дочки Анни Ярославни, яка стала королевою Франції. Спадкоємці Ярослава Мудрого – Ізяслав Ярославич, Ярополк, Святополк , Всеволод використовували як княжий знак двозуб. Володимир Всеволодович Мономах знову прийняв тризуб Володимира Великого. Тризуб у давньоруський період не мав офіційного статусу державного герба в сучасному розумінні, а був, на думку М.Грушевського, знаком влади місцевої правлячої еліти. Зображення тризуба зустрічається на матеріалі ( цеглі, кахлях, кам’яних блоках), який використовували для будівництва та оздоблення Десятинної церкви в Києві, Успенського собору у Володимирі-Волинському, а також на мурах багатьох церков, замків, палаців, на посуді, зброї, перснях, медальйонах, рукописах. Як знак князівського роду він широко використовувався на печатках, якими скріплювали міжнародні договори, князівських товарах, що вивозилися на продаж за кордон. Знак тризуба (також у формі двозуба) знайдено під час археологічних розкопок у Галичині, Звенигороді, Новгороді. Поширений у всіх князівствах Київської держави протягом кількох століть, тризуб видозмінювався, але зберігав первісну давньоруську структуру. Серед видозмін тризуба – додавання хреста на одне з рамен чи збоку, півмісяця, орнаментальних прикрас. Тризуб вживався також як символічний і релігійний знак в українському фольклорі та у церковній геральдиці. Деякі князівські роди використовували тризуб як свій родинно-династичний знак до 15 ст., але вже з 12 ст. на землях України його почав заміняти герб зі святим архістратигом Михаїлом. У період національного відродження на галицьких землях у середині 19 ст. поширилося використання герба старого символу Галицько-Волинської держави – золотого лева на блакитному тлі. Саме він став емблемою багатьох західноукраїнських політичних та культурно-просвітницьких організацій і військових формувань в роки Першої світової війни (наприклад, Українське січове стрілецтво). Тризуб як кокарду використовували частини Української галицької армії, в якій навіть було засновано орден „Золотий тризуб” чотирьох ступенів. Після утворення в Києві Української Центральної Ради і визнання її Тимчасовим урядом Росії постало питання про створення української державної символіки. В обговоренні цього питання взяли участь відомі знавці українського мистецтва, геральдисти. Після тривалої дискусії 12 березня 1918 року на засіданні Малої Ради у Коростені державним гербом Української Народної Республіки за пропозицією М.Грушевського було схвалено зображення золотого тризубця на синьому тлі. 1 березня 1918 року це рішення було опубліковано у Києві, а 22 березня того ж року затверджено Центральною Радою у формі великого і малого гербів. Тризуб, обрамлений вінком із листя, символізував багатство країни. Автором проектів був відомий художник В.Кричевський. Тоді ж було схвалено і зображення великої та малої печаток Української Народної Республіки. Тризубець залишився державним гербом України і в часи Гетьманату П.Скоропадського та правління Директорії УНР. Зображення тризуба було на державних грошових знаках УНР, Української Держави (автори проектів Ю.Нарбут, О.Красовський, І.Модзалевський, В.Кричевський та ін.). Тризуб з хрестом угорі був емблемою Українського Чорноморського флоту (закон від 18 липня 1918 року). Законом Ради державних секретарів про самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії від 12 листопада 1918 року, який був схвалений Українською національною Радою Західноукраїнської народної республіки – Західною областю УНР у Львові 13 листопада 1918 року, ЗУНР було затверджено золотого лева на синьому тлі, обернутого вправо. Після проголошення Злуки з УНР (22 січня 1919 року) тризуб використовувався на печатках західних областей УНР, відзнаках Української Галицької армії. У міжвоєнний період у радянській Україні знак тризуба був нелегітимний, і його використання переслідувалося. Уперше конституційно тризуб був оформлений як державний герб у травні 1920 року Всеукраїнською національною радою, а вдруге – спеціальною Урядовою комісією з підготовки Конституції Української Держави 1 жовтня того ж року. На українських землях під польською владою знак тризуба використовувався українськими політичними організаціями, зокрема Українською військовою організацією, ОУН, а також керівництвом Уряду УНР в екзилі, проводом українських політичних партій, представництв, громадських організацій в еміграції. 15 березня 1939 року Сойм Карпатської України визнав тризуб (з хрестом) Державним гербом Карпатської України.В роки існування УРСР її герб був модифікований гербу радянської Росії – золоті серп і молот розміщені на щиті у променях сонця на червоному полі в обрамленні пшеничних колосків з написами на стрічці: внизу вінка „Українська РСР”, на правому витку „Пролетарии всех стран, соединяйтесь!” і на лівому – „Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”. Над щитом між колоссям – п’ятикутна червона зірка. Усяким способом держави Жодних українських національних та історичних традицій у цьому гербі не було. В цей же час тризуб піддавався офіційній дискредитації, попри це залишаючись символом національно-визвольного руху. У період Другої світової війни символіку з тризубом використовували похідні групи ОУН, уряд Я.Отецька – Українське державне правління. Тризуб був відзнакою 1-ої Української дивізії Української національної армії. Зображення тризуба присутнє на агітаційних листівках, виданнях, відзнаках, грошових знаках (бофонах), підпільній пошті, печатках УПА, Української головної визвольної ради. Після Другої світової війни зображення тризуба широко використовували в емблематиці, відзнаках, виданнях, листівках, календарях численних об’єднань, та організацій української діаспори. Зображення тризуба є на військових відзнаках українських комбатантських організацій в еміграції. Відомо понад 200 видозмін тризуба в емблематиці ОУН, зокрема, середній зуб тризуба замінений мечем, в українських католиків і гетьманців – хрестом. Після відновлення державної незалежності України постановою Верховної Ради від 19 лютого 1992 року „Про Державний герб України” тризуб Володимира Великого затверджено як малий Державний герб. Згідно з Конституцією України, тризуб – елемент великого Державного герба України. Великий Державний герб України ще не затверджено, нині триває розробка його концепції, в основі якої лежать елементи, що відображають історичний шлях української державності. Основними складовими великого Державного герба мають стати елементи герба Війська Запорізького та герба Галицько-Волинського князівства: козак з мушкетом і золотий лев, які тримають щит та виступають охоронцями і спадкоємцями державного герба великокняжої доби. Вибір саме цих фігур пояснюється прагненням об’єднати в одному державному символі історично тривалий час роз’єднані частини України – Східну і Західну. Ні, цей народ із крові і землі 17 травня 2000 року на будинку Верховної Ради України встановлено національну символіку: синьо-жовтий прапор та золотий тризуб на синьому тлі. Цей знак княжої держави Володимира Великого сьогодні присутній на грошах і нагородах, на прапорах, паспортах, вивісках установ тощо. В сучасному міжнародному світі тризуб в якості державної емблеми використовується острівною державою Барбадос, членом Британської співдружності, і, як відомча емблема США, фігурує на човнах підводного атомного флоту США і НАТО. Місто Харків протягом всієї історії свого існування мало сім гербів. Це герби міста часів російської імперії (1781 – 1917 рр.), герб Харкова в період фашистської окупації (1941 – 1943 рр.), радянський герб. Сучасний герб Харкова – на геральдичному щиті зеленого кольору перехрещені ріг достатку і кадуцей, як це було на другому, четвертому та п’ятому гербах. Врахована більш як вікова традиція міської символіки. Герб Харківської області являє собою геральдичний щит (чотирикутний, загострений до низу). На зеленому полі щита зображені: перехрещені золотий ріг достатку і кадуцей, жезл якого також золотий, а крила і змії – срібні. Щит обрамлений золотою каймою. Навколо гербового щита розташоване золоте дубове листя, обвите блакитною стрічкою. Щит увінчано стилізованим зображенням шестерні, з обох боків якої розташовані по два злакових колоси. На шестерні подано книгу із зображенням атомного ядра з електронними орбітами. З метою розвитку знань про символи своєї держави та виховання шанобливого ставлення до державної атрибутики в повсякденному житті пропонуємо наступні заходи і їх назви для проведення в бібліотеках:
Додаток 1. "Історичні пошуки герба України.". Книжково – ілюстративна виставка "Свою Україну любіть, Розділ 1. Вшанування тризубця з глибини віків. "Один і той же ти завжди, Розділ 2. Знак тризуба в гербах українських міст, гетьманів, дворян. "Значення тризуба, як символу, було виняткове. Був це знак – талісман, предмет, що приносить щастя. Був він грізний і немило-сердний для всього ворожого, а добрий і чарівний для тих, хто був під його охороною."
Розділ 3. Державний герб УРСР. "Живи, Україно, радянська державо, Розділ 4. Малий герб України тризуб. "А то не тризуб – символ творчої трійці, Розділ 5. Герби міста Харкова і Харківщини. "Пам’ятники, сквери і театри, "
Прославлений наш Харківський район!
Додаток 2. Нема ціни святині дорогій. Розробка гри-вікторини про національну символіку. До рідного краю несуть мене крила, Для участі в грі беруться дві команди з 5 чоловік. Кожна команда вибирає собі капітана, назву. Для визначення команди, яка розпочинатиме гру, варто провести розминку, даючи ряд цікавих питань. Та команда, яка краще відповіла, і розпочинає гру. Питання для розминки.
Журі оцінює кращу відповідь команд. Після оцінки починається гра-вікторина. І гейм. „Національна символіка”.
Музична пауза. В перерві звучать мелодії рідного краю, які можуть виконуватись як ансамблями народних інструментів, так і під фонограму. ІІ гейм. „Конкурс читців „Рідна моя Україно”. Один з членів команди повинен прочитати вірш про Україну. ІІІ гейм. „Конкурс на краще виконання пісні, в якій би розповідалося про Україну та український народ”. В цьому ж конкурсі: хто назве більшу кількість пісень про Україну. ІV гейм. „Конкурс на краще виконання національного танцю”. Слово надається голові журі. Підводиться підсумок гри-конкурсу. Слово бере ведучий: Бажаю кожному із вас стати борцем за відродження рідної історії, мови, культури. Любіть Україну, шануйте її народ. Будьте гідними називатися українцями!
Література.
|